| Є. П. ГРЕБІНЦІ |
|
Скажи мені правду, мій добрий козаче, Що діяти серцю, коли заболить, Як серце застогне і гірко заплаче, І дуже без щастя воно защемить? Як горе, мов терен, всю душу поколе, Коли одцуралось тебе вже усе, І ти, як сухеє перекотиполе, Не знаєш, куди тебе вітер несе. Е, ні, кажеш мовчки: скосивши билину, Хоч ранок і вечір водою полий,— Не зазеленіє,— кохай сиротину, А матері й батька не бачити їй. Отак і у світі: хто рано почує, Як серце заплаче, як серце зітхне, Той рано й заплаче... А доля шуткує — Поманить, поманить та й геть полине. А можна ж утерпіть — як яснеє сонце Блисне і засяє для миру всього І гляне до тебе в убоге віконце?.. Осліпнеш, а дивишся все на його. |
| (1841) |