Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка

Т.Шевченко

СОН

Марку Вовчку

На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Воно, сповитеє, кричало У холодочку за снопом. Розповила, нагодувала, Попестила; і ніби сном, Над сином сидя, задрімала. І сниться їй той син Іван І уродливий, і багатий, Не одинокий, а жонатий — На вольній, бачиться, бо й сам Уже не панський, а на волі; Та на своїм веселім полі Свою-таки пшеницю жнуть, А діточки обід несуть. І усміхнулася небога, Проснулася — нема нічого... На сина глянула, взяла Його тихенько сповила Та, щоб дожать до ланового, Ще копу дожинать пішла.

1858