| * * * |
|
Я порву ті вінки, що сплітались в добу лихоліття, розтопчу, розмету їх у попіл, у порох, у сміття. Замість них я розсиплю пісень злотосонячні хвилі, як ті птахи меткі, як ті птахи меткі-легкокрилі; оточу їх сріблом, загартую могутністю криці, дам їм крила вітрів і натхну їх вогнем блискавиці, і пущу. Хай летять мої думи — пісні-метеори — не в палаци гучні, не в безмежні блакитні простори, а в хатину людську, де в кутках оселилися злидні. Мої співи прості і робочому серцеві рідні. І засяють вони, як ті зорі у небі глибокім, — і не буде тоді робітник-селянин одиноким. |
| (1919) |