| * * * |
|
Од вечірнього, од синього снігу здається місто з електричними місяцями голубим і гнідим. Чую, як серце у міста б’ється: дим — дим... дим — дим... І згадується (чому, чому?) Волоський колодязь, де навкруги, ніби люди, стовпи... А над ними небо, як фіолетовий колодій,— І од саней б’є в обличчя діямантовий пил... Іду по пухкій і по тихій дорозі, по боках дерева, дерева, дерева. Дзеленчить на далекому розі і рипить на морозі вата... Хтось на небі пером написав золотими чорнилами: місяць... Не дописав і... замисливсь... |
| 1923 |