| * * * |
|
Смуглявий і стрункий. А золоте волосся на вітрі шелестить і плеще за плечем... То заглядає день міський і стоголосний у невідому тьму полум’яних очей... І на тугій руці виблискують браслети, мов зустрічає він покірну Суламіт. Ой, чую, чую я: «Кохана, де ти, де ти, чи упадем іще в траву з тобою ми... І перса молоді так солодко і туго притиснеш до грудей обпалених моїх?..» І тягнуться в пилу бліді й гарячі руки, шукаючи свою кохану Суламіт... Фантазіє моя! Між рейками й гудками навіки проклади карбовані сліди, минуле обніми й йому об гострий камінь ти голову розбий, щоб тільки кров і дим лишились на землі по невблаганній долі, та зникнуть і вони од вітру, хмар і хвиль... І не здригне Земля в своїм шаленім колі, лиш дужче заблищить на квадрильйони миль... |
| 1923 |