| * * * |
|
Хто розуміє цей жах, коли душа така одинока?.. Коли хочеться кривавими пальцями схопити за горлянку небо і видерти йому останнє око — Сонце... Хто розуміє цей жах, коли душа така одинока?.. Моє серце — Благбаз в часи військового комунізму, коли далі були такі пахучі, такі червоні... А тепер всі в крові і душа, і долоні,— і пропадають мої огні за муром... О моя далека Революціє!.. Одгукнись на мої крики лунко! Скоро буде вечір і в тихій кімнаті зазгучать, заридають солов’ї поцілунків. Скоро буде вечір. Коли буде знати про Перекоп кожна дитина і зацвітуть електричними зорями і земля, і небо, коли темп життя так зміниться, що будуть віки за одну хвилину,— тоді прийде кінець непу... О моя червінькова Україно!.. Коли кожному дурневі стане ясно, що таке пролетарська культура, і будуть легендами і сучасні події, і сучасна людина, тоді згадають і про Володимира Сосюру... О моя червінькова Україно!.. А зараз: моє серце — Благбаз в часи військового комунізму, коли далі були такі пахучі, такі червоні... Простягаю в простори криваві долоні, де пропадають мої огні за муром... |
| Листопад, 1922 |