| ЗГАДКА |
|
Був коло моря. Дививсь на дихання крижане. Згадував вечір у опері, коли сиділи поруч. Чому так ясно, блискуче ясно було в ту пору, як вона в душу загляне? Було так м’яко. Синіли гори. Манили далі. В снігу блукали. На кладовищі вслухались в тишу. А як гуділи обмерзлі віти, як вітер стиха їх заколише, а як бриніло щось в наших грудях в вечірній залі!.. Щось нестерпуче і щось над’ясне, цілком щасливе той день і вечір в душі самотній благословляло. І безліч снігу. І безліч блиску. І безліч дива. Душа притихла і нуд не моле: — мені замало... |
| 1917 |