| * * * |
|
Уже вечірні довшають розмови, Чутніше хід повільних дзиґарів... Віщують тихий затишок зимовий Сльота і сум осінніх вечорів. І так приємно знову розгорнути, Пурнувши весь у цигарковий дим, Якийсь роман, давно напівзабутий, І не читати, мріяти над ним! І довго-довго в ліжко не лягати... А над столом Некрасов і Барб’є... ...А дощ шумить, і вітер волохатий У шиби б’є... |
| 1927 |