| * * * |
|
Питалась ласкаво: – Чом, синку, ти зблід? – А слів не знайшов І промовчав. – На північ, На південь, На захід, На схід Над трупами вигуки вовчі! Безсило повіки на очі впадуть, – Старечі до рук моїх губи... А бачу – Безкрая скривавлена путь... І трупи! І трупи... – Матусю! Хто очі мені замінив? – Всміхнеться, щоб сліз не побачив... Сама – до вікна, до неораних нив – І плаче... Далеке майбутнє! Скривавлену мить Якими житами засієш? ...Ой, мамо! Чого це так серце болить, Що й ти не зігрієш! |
| 1926 |