| * * * |
|
Любов — то завжди є нещастя. То — мала річ. Як блиск оголення, як пісенька в забаві, Як лінія двох тіл, що в’януть і брунькують, Як крики похотей, перекупок на ринку, Що простягають м’яса м’які і криваві. Любов — то завжди є нещастя. Ось коханець Без слави й без відваги, в плачу й викривлянню І день, і ніч біжить від псів оскаженілих, І день, і ніч в утечі. А ті пси — то з нього. Любов — нещастя завжди. Ось дівоча мрія, Дівоча віра в рід свій і у вищість світла Задушена нежданно, як княжна — постеллю, Знівечена навік жагою, що нужденна. Любов — нещастя і мала річ. Та буває раз, Лиш раз ударить дзвін (мов з-під води ті звуки), І все дрижить тоді в тобі, і все є чисте, І все пливе в тобі, мов дуже тихий гимн. І бачиш сам себе, як спішно утікають, Мов біси злякані, і похоті, і страхи. А потім — як огонь. З огню ж пливе земля, Наново створена, а в ній лиш — Вічна Пристрасть. |