| НА ДОЛІ Й НА ГОРІ |
|
Чи ти не думав часом,— як на долі Ти, мов хробак, що в’ється, б’єшся в пітьмі Незаспокоєних, щоденних прагнень, Там, на горі, там над тобою стали Потужні сили й важать ввесь твій вік: Нужденний мозок, гру чуття суєтну, І обридливість помилок,— і кажуть, Вагаючися: — Чи він вартий жити? Чи нам вдалася проба, чи тож чиста Була його душа, чи ясний замір? Давав нам послух він, як джерелу, Що з нього вийшов і до нього прийде?.. О, не дай Боже, голоси ці вчути Розмови над собою. Громи людські Їм не рівня, і світло людське — темінь Перед цим світлом, брате, невблаганним. |