| * * * |
|
Люблю я всіх людей,— крізь них не раз Господь Показує свою найвищу ласку І зрозуміння світу робить нам ясніш. Люблю дивитися, як бавляться вони З тілесностею, пожаданням крови, Так діти бавились би з зміями в садку. Однак серед людей я маю ще рідню: В минулому й сучасному пізнаю Відразу їх,— є в них свята скаженість, Скаженість буйности, що сірість ненавидить, Що все життя заповнює шуканням, І плеск весла здобивців,— то їм хід мінут. Та маю я й братів, і тих люблю найбільш. В шуканню за життям, дійшовши до границь, Вони закон пізнали Божий і людей. Їх пристрасті є замкнені й великі; Вони ідуть і діють, бачучи зорю, Що є до білости розпаленим наказом. |