| * * * |
|
Червоних мурів цямрини чотири — І в глибі двору в’язнів чорне коло Повзе, снується кроком в’ялим кволо — І йдуть горою і дощі, і шквирі. І тільки часом, як в огнянім вирі Зринає ранком сонця світле чоло, Та крайчик мурів іскриться навколо Й палають вікна, мов рубіни щирі. То видно: довгим рядом на екрані Навсонячного муру йдуть без впину, Кудись правцюють тіні тих, що в колі. Хвилину йдуть, тремтять у мряці ранній, І вже в куті, схиливши чола, спину, Зіходять в нетрі мороку поволі. |