| БРАТАМ ПОЗА МЕЖІ |
|
Флейтою плаче серце до вас, Сопілкою схлипує: Покинуті. Пасерби долі. Любі. Рідні. Безвольні. Зараз не вперше, а в сотий раз Я одкриваю для вас Десятилітні болі мої На рідній чужині... А з ними разом — тисячолітні Страждання мої — болі людини В хащах і пущах землі. До вас, безпорадні, до вас, З віковічних тенет Кличе ввесь час Вільний поет: Люди! Брати з тавром на чолі, Робітники — раби землі, Повстати час, Порвіть же враз Ганебні пута. Ловлю ваш запит очима: Що за причина? Звідки цей біль, Цей журний мотив У світі? Друзі! Брати! Звідкіля — Відповідаю — не я. З ваших хат, з ваших піль, З фабрик, і з шахт, і з городів... То плаче ваша земля, То вашого рабства мотив. Хай крапле крапля по краплі Плач мій на плащ Вулиць і площ, Наче осінній дощ, У ваші серця. Ваші серця — з кров’ю мерця. Порозривалися нерви, Що сполучали нас. І я... І ви — наче засохли, Наче померли враз. Погасли сили, Порожні жили. Засох мозок кісток... Ви мій шлях загубили. Я — ваш крок. Криком сопілки кличу до вас: До спілки час! До спілки. Ми ж потратили стільки... Але станемо в спільну лаву, Станемо щільно й порвемо Чужої держави ржаве ярмо, Що довго на шиї держали... І створимо вільну спілку, Таку, як тут,— без панських пут і тенет Ви — незаможний люд, І я — ваш тривожний поет. |
| (1922) |