Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | А.Волинська |
* * * |
Ну от і немає ніякого «ми», Моя ти утіхо минула. Зневірене зовсім уже до зими Бабине літо звернуло. Від того, що снилось колись наяву Заледве оговтуюсь досі. Ти — не озиваєшся. Я — не озвусь. Налітувалися. Досить. Найвища пора: за зими ворітьми Обом нам постаріти тихо. Востаннє, хоч подумки, обніми, Гіркотна моя утіхо. |