| ДО ПАРХОМА | ||
| ||
|
Пархоме, в щасті не брикай! В нудьзі притьмом не лізь до неба! Людей питай, свій розум май! Як не мудруй — а вмерти треба!.. Чи коротаєш вік в журбі, Чи то за поставцем горілки В шинку нарізують тобі Цимбали, кобзи і сопілки; Чи п’яний під тином хропеш, Чи до господи лізеш рачки І жінку макогоном б’єш, Чи сам товчешся навкулачки,— Ори і засівай лани, Коси широкі перелоги, І грошики за баштани Лупи — та все одкинеш ноги! Покинеш все: стіжки й скирти, Всі ласощі, паслін, цибулю... Загарба інший все, а ти З’їси за гірку працю дулю!.. Чи соцьким батько твій в селі, Чи сам на панщині працює,— А смерть зрівняє всіх в землі: Ні з ким, скажена, не жартує!.. «Чи чіт, чи лишка?..» загука; Ти крикнеш: «Чіт!..» — «Ба, брешеш, сину!» Озветься паплюга з кутка — Та й зцупить з печі в домовину! |
||
| 1827 | ||