Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | М.Чернявський |
* * * |
О, як хотів би я тебе вітати, море, Під гомін хвиль слідить хід вільних кораблів, Глядіти з скель німих, як човен хвилю боре І плине в далечінь по гребенях валів; Як чайка носиться, ширяє над водою, Поживи срібної шука між піни хвиль, Як велетні морські, віддавшись супокою, Дрімають в пристані, пропливши сотні миль. О, як бажав я, і сам віддавшись хвилі, Побачити чужі заморськії краї, Пристати до землі, де мирт пишає в силі, Стоять цитринові й лавровії гаї. О Риме, давніх діл прославлена руїно, Тебе побачити чи випаде мені? Ясна Італіє, мужів-орлів країно, Невже дарма мені ти снишся уві сні?.. Я б, син далекої, незнаної країни, Де скіфів давніх рід навіки опочив, Побачив би твої славетнії руїни, Згадав діла твоїх прославлених синів. І я б з їх джерела води зачерп живої, І воду б ту поніс у глушину степів, І там не раз би знов в часи журби важкої Я чуте й бачене у думці воскресив. Бажав би я... Та марні сподівання. Кайдани сковують самотнього мене, Кайдани тяжкого, безславного кохання, І мертва їх вага мене у землю гне. І хто такий я сам?.. Син бідної пустині, Я виріс дікарем в її сумних степах, І був би я чужий у тій ясній країні, Немов між лебедів приблудний сірий птах. А все ж бажав!.. Бо тут реве-гуде завія, Виковує мороз кайдани крижані, І люта віхола сніг з хмари сіє й сіє, З старих тинів стричать тичини вже одні. Забила снігом все холодна хуртовина. Погублено шляхи. І їде навмання З села дорожній в степ... Оце і вся картина, Та сама все одна, однісінька щодня. |
1892 |