Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | М.Чернявський |
В ДОНЕЦЬКОМУ КРАЇ |
І степ, і гори обгорілі Дощем обмило громовим. Та знов такі ж вони немилі, Нічим не скрасились новим. Ревуть гудки. Дими стовпами Повзуть за вітром по степу. А там, під степом, у склепу, Шахтар зомлілими руками Б’є камінь, вугіль добува, У землю вік свій зарива... Поглибше рий! За гріш добутий Ти завтра вип’єш дурману І підеш голий, необутий, Шпурнувши лайку не одну, Додому з шахти. За тобою Не пожалкує тут ніхто. Нові накинуться юрбою Голодні люди в це гніздо, В цю вільну каторгу без ґратів, Гіркого хліба добувати. Та, може, вернешся ще й сам, Немов старий моряк до вахти, Віднісши свій привіт лісам І надивившися на плахти Злотистих нив,— ти знов до шахти. А поки що — довби й довби, Роботу каторжну роби!.. Гудуть гудки. Мов гусінь чорна, Йдуть важко хури на вокзал. А там, неначе генерал Солдат вишколює — моторно Ганя вагони паротяг. Сопе і свище з нетерплячки, І кида разом: — Хай їм враг! — І воду п’є із водокачки. А сонце палить все. Пашить Огнем земля й руде каміння. І вдалині, мов драговиння, В повітрі срібло мерехтить. |
1895 |