Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | О.Стефанович |
СИРЕНИ |
Це було колись на півдні, У весняний було день... Діви дивні, діви співні, Діви, п’яні від пісень! Море гнало вал за валом Скелям в кам’яне чоло, Вигравало на кимвалах І органами гуло. Море било у літаври, І стогнали береги, Наче гналися кентаври Табунами навкруги. Чи несло човна вітрами, Чи несло його весло?.. Мов раптовими квітками, Ними море поросло! Несподіванії діви — Як раптовії квітки... О, мінливі переливи Смарагдової луски! О, дзвінкі перекликання, Клики заспівів дзвінких, Поринання, виринання І виплюскування їх. Як зраділи хвильні юрми, Розсипаючи беріл, Коли сурми, срібні сурми, Засурмили в небосхил! Як окрилено окріпла Ярость вітру весняна, Коли вибухами срібла Захлинулась вишина! . . . . . . . . . . . . . . . І довго ще у просторах В хорал зливались один Органні рокоти моря І срібні сурми сирен. |
Прага, 1932 |