Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка

О.Стефанович

ШЕВЧЕНКО

Заклекотало десь у горлі Клубком із крони і зо сліз — І крила, що були униз, Розкинулися, яко орлі... «Нізащо пропадеш, ледащо!» І, повні лютої хули, Слова камінням загули, Камінням, пущеним із пращі... «Воскресни, мамо неповинна!»— Й душа мольбою підплива... Як перед образом — слова, Слова упали на коліна... І знов прокльони і погрози, Щоби благати потім знов: Скричить обуреная кров І обертається у сльози... .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  . Заклекотало, зрокотало — І стала тиша — і горить: Так вибухає, так мовчить Вогненноляве Кракатао.

Прага, 1928