Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | О.Стефанович |
КРУТИ |
В мороці неладу, в пітьмі підлот — Ваші пісні молодечі, Льот ваш орлиний, нестримливий льот, Льот крізь вітри і хуртечі! Що там, що вперше з рушницею ти, Що там, що тому п’ятнадцять,— Так хороше вам на ворога йти, Співом гучним захлинаться... Хай вам вітри вибігають на шлях, Просять вернути, голосять,— «Щоб наша доля...» — лунає в полях, «Щоб краще в світі жилося!..» Хай ще зловісніше тьмариться рань, Голови юні тим вище... Як на параду, йдете ви на брань, В простори гроз, як на грище. ... Стрінулись. Казять ворожую злість Ваші розгукані стріли... Псами б на вас позривалися змісць Тріскотні вкрай скоростріли! Лавами — ворог... Ось кинувся він, Котить на ваші окопи... О, вже не лежачи і не з колін Лити крицеві окропи,— Виросли враз ви, немов на наказ... Тільки чому це, орлята, Тільки чому ця тривога у вас? Чом заніміла гармата? Чом’ це щодруга рушниця — німа,— Голосу бракло у зброї? — «Дайте набоїв!» Набоїв — нема. В полі далеко набої. Сталі не стало. Зостався кристаль. Як з кристалем проти сталі? Люто співає ворожая сталь, Б’є — розбиває кристалі. Сніже, таж в нього нема голови,— Нащо йому підголов’я? ...Як захлиналися співами ви, Так захлинулися кров’ю. О, ви уміли за Неї лягти, Мужньо лягти і діточо, Вміли холодную млу пропекти Жаром багряних сорочок! Ваша загуба за Весну ясну, Ваші зарубані весни — Громом в німоти байдужжя і сну, Криком кривавим — воскресни! Сходять нам ваші невгасні сонця, Дзвонять серця ваші вічні, Ваші квітневі, травневі серця, Квітні, посічені в січні... У клекотінні — святі корогви, Клекоту повні — прапори... Ми під кипінням їх радо, як ви, В буряні рушим простори, Радо на сурмний задуднимо зов Ми по шляху грозовому, Тому крутому, що з Крутів пішов, Непереможному тому,— І коли кинем на ворога час Незагладимої скрути, Взнає він добре, про віщо для нас Крикнули кровію Крути. |
Прага, 1933 |