Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | О.Стефанович |
КИЇВ |
Підійнявся злотно-зелено, А за тло — густа синьота. Хай яка впаде вагота, Її скине смагле рамено. Йшов Батий на нього не двічі, Та зникав туманом примар,— Він стоїть, мов князь-володар, Йому вічність дивиться ввічі. Недаремне голос Андрія Обгримів ці гори і діл, І на мурах став Михаїл — Ясен-меч, крило буревія. |
Прага, 1937 |