| * * * |
|
Хай огонь на оголені нерви, на шинель і крізь вії огні,— я останній, а може, і первий підіймаюсь на східці ясні. Що твої нафарбовані губи і підведені брови твої не цілую сьогодні до згуби, не скажу я ніколи тобі. Ти проходиш у синім убранні, твої сльози чогось на снігу. Тільки люди — немов на екрані, тільки лінії скривлених губ. А люблю ж я тебе, як ніколи, над кохання, над тінькання куль... Знову в серці так солодко коле, як погляну на твій ридикюль... Не на нього — на пальці тоненькі, що на нім так покірно лежать. А з «Нової Баварії» бренька невідомої музики жаль... Що твої нафарбовані губи і підведені брови твої, як тоді, не цілую до згуби, не скажу я ніколи тобі. |
| (1924) |