| Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | В.Симоненко |
| * * * |
|
Лаються, і плачуть, і сміються, Дорікають, просять і кленуть В час, коли над нивами зів’ються Пахощі в прозору каламуть. Ходять, заціловані до болю, З криком божевільним на устах, Бо ж проснулась то весняна воля В стомлених і змучених серцях. Бо, напнувши сонячні намети, Що весна дурманом налила, До струмка припала вся планета, Упилася і в танок пішла. |
| 26-27.03.1957 |