| * * * |
|
Дикий сон мені щоночі сниться: Я – скрипаль в пивниці «Mоn аmі», Награю гостям такого Гриця, Що ніхто й ніколи не умів... А вони, вигукуючи хрипко, П’яно плачуть, всіх і все клянуть... ...Голосніше вий, ледача скрипко, Розливай гарячу каламуть!.. Але тихші все й журніші звуки... Все щиріші рухи і слова... Голови не слухаються руки, Нижче й нижче никне голова... І тоді п’яним потворним дивом Вибухає істина на мить, – На руках, що держать кухлі з пивом, Кров чиясь парує і кипить! І все ширше шириться пивниця... І пливуть в кривавім тумані Посинілі передсмертні лиця, Плач і зойки – дикі і п’яні! І в гурті, між вбивників і трупів, Я, скрипаль з пивниці «Mоn аmі», Вию так в обличчя ночі глупій, Як ніхто й ніколи не умів. |
| 1927 |