| ЛЮБОВ |
|
О, не дивуйсь, що ніч така блакитна... Що вийдеш ти, то знала ніч оця,— І через те вона така привітна, Ясна і ніжна без кінця... О, не дивуйсь, що пахощі навколо, Що, мов зомлілі, дивляться квітки,— Ця ніч твоє квітчає ними чоло І з них тобі плете вінки. О, не дивуйсь, що стільки зір на небі, Що ночі так прозора срібна мла,— Ця ніч ясна убралася для тебе, Для тебе й срібло розлила. І тільки ти в кімнату підеш з ґанку, Погасне тихо й журно свято скрізь, А хмарна ніч проплаче аж до ранку Дощем рясним невтішних сліз... |
| 1904 |