| * * * |
|
Згадую: так я в дитинстві любив Вибігти вранці із хати: Тільки послухати шелести нив, З вітром пісні поспівати. Що говорив мені в лісі струмок, Що мені поле шуміло — Мозок не міг зрозуміть їх думок, Серце ж моє розуміло. Дивною казкою був мені світ,— Так, наче він мені снився. Безліч пройшло з того часу вже літ, Світ же, як сон, і лишився. |
| 19.ІІ.1928 |