| В СТЕПУ |
|
Розцвіли дзвіночки-квіти. Ніжні дзвони із блакиті!.. Сонце море сонця ллє... Хтось у дзвони тихо б’є... Хтось у дзвони тихо дзвоне, Бог чи коник степовий,— Я не знаю: в травах тоне Той дзвонарик світовий. Я молюся небесам. Віра в мене дужча криці,— Степ — один суцільний храм! Скрізь церкви, церкви, дзвіниці, Співи, дзвони, фіміам. Я молюсь. Душа моя Скрізь в повітрі розлилася... Степом, небом пройнялася. Світ в мені і в світі я. |