| * * * |
|
Душа співа, як все співає... Вона — як озеро... Тремтить І рвійно лове кожну мить, І все незмінно відбиває... Поглянь,— ось-ось почне смеркати, А там і літня ніч злетить — П’янить, циганкою дурить... О, єсть про що пісні складати... Коли ж весь край нечутно плаче, Гниє, розтоптаний, в смітті, Кона, розп’ятий на хресті,— Тоді забудь красу, співаче! Тоді — вкривайтесь пилом, струни, Навік, улюблена, прощай, А ти, бурлако, руку дай І — в путь, під стріли і перуни! |
| 1908 |