Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка    О.Олесь
* * *
В провалля розпачу, де плив я без весла,
Знов ти прийшла, що вже не раз мене дурила,
І знов взяла мене на крила,
І в синє небо понесла...

Повірив я і знов понісся в царство див,
Хоч падав я не раз з блакитної пустелі,
І груди розбивав об скелі,
І роки з ранами ходив...

Надіє, зраднице! Окрасо днів моїх,
Ти чуєш в поклику моїм палке благання?!
Не одури мене востаннє,
Не дай мене другим на сміх!

А схочеш знов мене віддать на глум людський,
То підніми мене в краї ясні й таємні,
І звідти кинь в безодні темні,
І об граніти їх розбий.