| * * * | ||
| ||
|
Вітри і бурі весняні Звалили камінь із могили, В кривавім морі і огні Її, окрадену, збудили. В красі нетлінній, чарівній Вона розкрила очі сині... Лани й ліси вклонились їй — Воскреслій мрії,— Україні. І мови рідної річки Злились в одне широке море: Дзвенять по-рідному пташки, І степ по-рідному говоре! Поглянеш в поле на жита: Цвітуть в житах волошки сині, І в небі квітка золота! І небо — прапор України! Як дзвони радісно гудуть! Минула наша ніч осіння: Ніде ні стогону не чуть, Ні тихих скарг, ні голосіння. Злетівсь на свято цілий світ І слів, здивований, шукає, І Чорне море свій привіт Гонцем крилатим посилає. ................................................. Весна! Прекрасна, чарівна, Скрізь животворча, де не стане... Очам здавалось, що вона Уже ніколи не зів’яне! В кривавім морі і огні Її, окрадену, збудили... Вітри і вихори страшні Її в повітрі закрутили. Над краєм дим пожеж і мла... Внизу страшне, криваве море... На хвилях плавають тіла... Орач ланів своїх не оре... Але Вона... Вона живе! Її вже дужче голос чути! І хто скує життя нове, Вітрами й бурями розкуте?! |
||