| * * * |
|
Ах, скільки струн в душі дзвенить! Ах, скільки срібних мрій літає! В які слова людські їх влить?! Ні, слів людських для їх немає... Вони ж так прагнуть в слові жить... Так часом весь в огні горить, Стражда закоханий до краю І слів не зна, в які б він влить Зумів любов свою безкраю... «Вона» ж чекає... і мовчить... |
| 1904 |