* * * |
Вона ішла... але здавалося мені, Що ніжний пролісок в снігу зоріє, Встає з-під нього і радіє Промінню, сонцю і весні. Вона ішла... мені ж здавалось, що газель, Поміж кущами кроком полохливим, Назустріч бистринам бурхливим, Униз спускається зі скель. Вона ішла... і їй всміхалися гаї, Вітри несли їй пахощі майові, Вклонялись трави їй шовкові І щебетали солов’ї. Вона пройшла і зникла десь у сизій млі... І ніби з нею все пройшло навіки: Весна, бажання і утіхи, І вся краса життя й землі. |