| * * * |
|
Сніг в гаю... але весною Розів’ється гай... ...Може долею ясною Зацвіте й мій край. В небі мла, а сонце гляне,— Мла розтане в мить... ...Може й мій народ повстане, Морем зашумить! Сон... але всю землю збуде Жайворон-гінець... ...Може й ти, мій сонний люде, Знайдеш сну кінець. Смерть... але її задуше Пісня, сміх і рух... ...Ой, скажи, народня душе, Де живий твій дух? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . На обличчі рабство, туга, Безпросвітна мла... Де ж то гордість твого духа — Вільного орла? Що вона в тобі робила, Як віки ти гнив, Почорнілая могила Між зелених нив?! Як вулкан, стоїш ти, згаслий, Але чую я, Що в душі твоїй прекрасній Море ще огня. Вірю я, що обороне Сам себе мій край... О, мій велетню — Самсоне, Пута розривай!! |
| 1906 |