| * * * |
|
Схилив я голову і йду поволі Дрімучим лісом в самоті. Навколо осінь. Надо мною Кружляють квіти золоті. Безмірна тиша. Спів веселий Давно-давно помалу стих, Як пісня матері моєї, Як гомін друзів молодих. Іду... Усім чужий, далекий... Ніхто не скаже: «Брате мій!» Ніхто руки мені не стисне В землі холодній і німій. І коли я впаду безсилий, Ніхто не спиниться йдучи, Хіба що вітер полудневий Крилом пригріє летючи. |
| З0.Х.1925 |