| * * * |
|
Брати-вигнанці, пригадаймо Коханий край, щасливі дні... Брати і сестри, заридаймо Серед чужих на чужині! В краю холодному, німому Минає наш короткий вік... Коли ж ми вернемось додому І чи пізнають нас, калік? Чи стріне сина рідна мати, Чи брат сестру не прокляне, Чи серед ночі в пустці хати На стукіт наш сірник блисне? Чи там, де ясним сном минало Дитинство наше золоте, Життя з землею все зрівняло, І тільки сам бур’ян росте?! Брати і сестри, вийдем в поле, Йде косовиця і жнива, Пшеницю звозять у стодоли, Утретє коситься трава. Чужі, здалека, збоку станьмо, Як край дороги — бур’яни, І навкруги крізь сльози гляньмо На вкриті копами лани. Брати і сестри, даймо руки, Забудьмо помилки, гріхи: Одні нас палять, мучать муки, Одні нас душать ланцюги. Брати-вигнанці, пригадаймо Коханий край, щасливі дні. Брати і сестри, заридаймо Серед чужих на чужині. |
| 9.VІІІ.1928 |