| * * * |
|
Як пес голодний, кинутий і гнаний, Блукаю я по вулицях чужих... Сміється з мене жах, глузує, невблаганний, З думок сполоханих моїх. Сміється цілий світ... Мовчать спокійно друзі, Вмира без відгуку мій крик, Іду кудись в сльозах, в ганьбі, в нарузі. За роки я до всього звик. А сни вночі, як яструби прокляті, На частки душу рвуть... Встаю, З кутка в куток ходжу у темряві по хаті І втому, змучений, ловлю. Впаду, і ніжно тихий, дивний сон злітає: Далеко все — і сльози, і ганьба... Мене хтось піснею широкою стріває, І квітки кидає захоплена юрба. |
| 24.ІV.І926 |