| * * * |
|
Місяць квітень! Боже мій! Скільки сонячних надій Він мені колись давав, Як лугам — квіток і трав, Там, в країні дорогій. А тепер я сльози ллю! Б’ються в голову мою, Як сполохані круки, Все гадки, гадки, гадки — Що там, в бідному краю?.. В снах... боюся я вже їх... Все я чую плач і сміх, Божевільний хтось кричить... Ах, не муч, не смійся, цить, Не роз’ятрюй ран моїх!.. Місяць квітень! Скільки літ Сипав він у душу цвіт, Як вишневий білий сад, А тепер, як листопад... День не день, і світ не світ. |
| 1920 |