| * * * |
|
О правда! Мій народ смішний безкрає... Сліпий, горбатий і чудний, Він старцем з лірою блукає І навіть — хто він,— він не знає, Такий... безпам’ятний такий!.. Але я всім вселюдно признаюся: Я — син його, я — старців син... За руку, гляньте, з ним беруся І завжди з ним іти клянуся Кудись на гори із долин. Брати! ваш глум і дикий сміх лунає!.. Людці!.. Ні, той навік ганебний син, Хто п’є, і їсть, і в злоті сяє,— А батько руку простягає І на ніч спати йде під тин. |
| 1907 |