| * * * |
|
Синіла ніч, дивились зорі, Дрімало стомлене село,— Коли це враз вогняне море Його схопило й залило. ...Крізь дим прорвався дзвін крилатий, Махнув осмаленим крилом, І, наче птах, стрільцем підтятий, Забивсь, заплакав над селом. «Води! води!» — лунає всюди. «Ламай, неси, топчи, туши! Куди пропали звідси люде?! Чом там немає ні душі? Подай драбину, кинь лопату, Біжи за ломом, бий вікно!.. Куди?! куди,— не лізь в кімнату,— Там все горить уже давно». «Води! води!» — лунає всюди. «Давай що-небудь дах накрить! Сюди! рятуйте, добрі люде! Горить! ох, лишенько, горить!» А там, в пітьмі десь, на дорозі Жінки голосять в сорочках, Холонуть діти на морозі І немовлята на руках. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . В огні палає Україна. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Але на крик несамовитий Ніхто з синів її не йде, І дзвін, каміннями розбитий, В повітрі більше не гуде. |
| 1907 |