| * * * |
|
І Коли твоє убрання біле Зіллється з білим шумом моря І тільки хустка червоніє,— Мені здається,— квітне квітка На березі пустельнім моря. Мені здається — наче бризнув Хтось кров’ю... Наче вирвав Хтось серце друга. Взяв і кинув! Воно ж спинилося в повітрі І ще ясніш цвіте любов’ю. II Коли струнка, граційна, боса, В своїм рожевому убранні, Ти ходиш в день палкий над морем,— Мої думки летять на Нігер, На берег Нігера далекий, Де, може, в цей же час фламінго Дрімає-журиться самотній І в снах тебе над морем баче. |
| Італія, 1913 |