| * * * |
|
Не забуду я... о ні! І тепер, коли згадаю, Бачу ночі весняні, Чую шум далекий гаю. На траві, в шовку густім, Слід лишають твої ніжки, А на личеньку твоїм Золоті горять усмішки. Ми йдемо... Шумлять гаї, Ллються пахощі розкішні, Щось кричать нам солов’ї, Щось шепочуть трави пишні... А тепер... Далеко я... Заросли в гаю доріжки, Змовкла пісня солов’я, І другим цвітуть усмішки. |
| 1908 |