| * * * |
|
Ти не дивуйсь, що в’януть квіти, Як сонце дивиться на них,— У кого ж стане сил стерпіти Вогонь очей його палких?.. Ти не дивуйсь, що гаснуть зорі, Як зійде ранок золотий, Що хвилі ніжні і прозорі Змивають берег кам’яний. Ти не дивуйсь, що ніч п’яніє І день тріпоче по весні, Що бідне серце в грудях мліє, Як вгледе щастя уві сні. Ти не дивуйсь, що я тобою Став марить ночі й цілі дні,— Була ти сонцем, і весною, І сном, і хвилею мені. |
| 1906 |