| * * * |
|
Ні, забуття не дасть мені й сама природа... Нехай вона і дивна, й молода, Але її краса і врода Твою красу і вроду нагада. До моря б я побіг, де лащуть берег хвилі, Але мені згадаються в той час Твої і ласки, й руки білі, Що на плечах моїх були не раз; Я втік би в темний гай, щоб слухать, як шепоче До листу лист і до квіток трава, Але шептала й ти в зимовій ночі Мені колись шовковії слова. Я б думкою спинивсь в другім небеснім світі, Куди і сяйво зір не доліта, Але і там же власне сонце світе І знов воно про тебе нагада. |
| 1905 |