| * * * |
|
Хто нам казати не давав В ту ніч весни слова признання, Коли над нами місяць сяв, Коли без впину щебетав Всю ніч співець кохання?.. Хто нас мовчати заставляв?.. Хіба ж тебе я не любив Чистіш і більш, ніж люблять люде? Хіба б сказать я не зумів, Який вогонь в мені горів І як палив він груди?.. Чому ж сказати я не смів?.. Мовчала ти, мовчав і я... Не будучина нас жахала: Нас не змогло б злякать життя,— Мої кипучі почуття І смерть собою б не злякала. Чому ж мовчали — ти і я?.. О, правда, знали ми в ту мить, Кому сміється ніч і сяє, Про віщо листя шелестить, Для кого спів в саду дзвенить, Чому він іноді стихає... Чому мовчали ми в ту мить?.. Хто нам тоді уста скував?.. Нема одмови на питання... Коли б же час той знов настав, Тепер би я вже не мовчав, Усе б казав я про кохання... Усе б казав, усе б казав... |
| 1903 |