Козачий кістяк | ||
| ||
Налігши над плугом, Оре хлібороб, І піт крапелястий Укрив йому лоб; Аж ось захрумтіло, І плуг зупинивсь – Під лемiх широкий Кістяк підхопивсь… Здумився плугатap, Кістки розрива, Аж бачить, що вкупці І шабля крива, Із’їте iржею Списа гocтpiє… Вся зброя козацька Дощенту гниє! I вже свою ниву Плугатар за6ув, І сум йому дивний Чоло обгорнув… - Агей ти, плугатар, Агей працьовник! Чого головою Так сумно поник? Які тебе думи Зненацька взяли, Від ріллі, від плуга Куди занесли? Агей, роботяго, Агей, неборак! Про волю згадав ти Й мізкуєш ти так: Оції останки, Що стліли за вік, Це був колись справді Живий чоловік; Це був колись лицар, Свободний козак, За волю та правду Хоробрий вояк; І, може, хоч часом І нужди зазнав, Зате ж по степах він По волі гуляв, І гордої шиї Панам не хилив, І в праці нагальній Себе не нудив; І доля козацька Була золота, І здобич, i слава, І воля свята!» – Агей, хліборобе! Як бачу, ума Збагнуть сеє діло У тебе нема. Козацька бо слава І воля свята – То мрево нікчемне, То химра пуста! 3 кривавої слави Нам мало утіх, А воля козацька Була не для всіх, Козацтво в вiдрiзний Згорнулося стан, Козак перед хлопом Був нібито пан. Здобувшись на волю, На силу й права, Козацтво їх довго На злеє вжива, I воля козацька – То став привілей Татар воювати Та грабить людей. I з того козацтва, З його старшини, Вродилися потім Вже справжні пави. I за для користі Й великих чинів Пани відреклися Biд менших братів; I все те, за віщо Під шум корогов Сторiками довго Лилась у нас кров,– Свободу Bкpaїні, Народную честь, I все, що святеє У світі сім єсть, Усе продали те Iуди-пани, Свого родовища Ледачі сини! Усе проміняли Ci старші брати, Щоб меншим на шию Ярмо натягти! Минули, мій друже, Козацькі віки, Пропали гармати, Шаблі й бунчуки, Зоставивши слави Кривавої шум, Та тяжке кріпацтво На горе i глум!.. Покинь же, небоже, Думки золоті, Притисни у серці Ти чуства святі, Та в руки жорсткiї Чепіги бери, Та землю стернисту Під жито ори! І хлібом, добутим У поті чола, Згодуй для Вкраїни Синка -сокола. І замість козацьких Рушниць та шаблюк Нехай він береться Мерщій до наук; Нехай він доходить Умом молодим¬ Чого і звідколи Та гнітом важким Гнітить нас недоля? Нехай допита ¬Чого Україна Кругом сирота? Чого відреклися Вiд неї пани, Чого родовищем Гордують вони? Чого за папами Пішли і попи, Христової правди Струхліли стовпи, Зоставивши нидіть Народ в самоті у нуждах великих, В густій темноті? 1 як з отих злиднів Народ рятувать, І як Україну 3 зневаги пiднять?.. Отако до правди Направивши ум, Нехай набереться він Праведних дум, Та, борячи духом Трудів тyгарі, Нехай загартує він Серце в добрі. І розумом дужий, У правді твердий, Нехай виступає В похід молодий. 1 тугою жирне Людськеє життя – Ото його поле Для герцю-биття! Мiжлюдная кривда – Ото йому враг; Народнеє щастя – То лицарський стяг, Високая думка – Ото його міць, То сила до бою, А чесная річ – Ото його зброя!.. Гей, друже мiй темний, Над силу ума Вже дужчої сили Й на світі нема; І треба нам добре У тямку те взять, Що вчена громада – Могутняя рать: Як станут у лаву Такі вояки. То більше зрятують Аніж козаки! |
||
1875 року | ||
![]() | ||
Джерело: В.В.Стрілець |