Заповіт засланця |
Вмер козак на самотині В тяжкому засланні, Вмер без свідків, без родини І без розпрощання. Вмер козак з нудьги та туги, В тундрах марно згинув, Та в листі своїм до друга Сповідь свою кинув: «За любов до України Й рідного народу Я затратив долю, й волю, І здоров’я, й вроду; Та затратив я даремно, Вжитку не придбав я, Бо в неволі на чужині Вік свій звікував я. Я загинув, люди добрі, Без ужитку й слави, Бо не жив я в тій неволі, А конав я дляво. Я не жив, я нидів в мурах, В драговинах гинув І даремно щирим серцем До роботи линув; Бо ні способу, ні волі Я не мав до діла, І з відчаю никнув дух мій І хиріло тіло. Я загинув, люди добрі, Без ужитку й слави, Бо не зжив я свого віку, А відмучивсь дляво». Вмер козак, юнак бездольний, Кинув білий світ, Та зоставив братам вольним Щирий заповіт: «Коли схочуть вас на муки Вислать на чужину, Не давайтесь живцем в руки, Бийтесь до загину! Бо стократно краще вмерти З руки махамета, Аніж ждати в нудьзі смерті В північних заметах. Казнь за волі оборону Буде вчинком месті — Вість про неї піде в люди Й викличе протести. І западе в живі серця За правду обида; До жорстоких катів мерця Сплодиться огида. І научать глухих чути І сліпих прозріти. Розохотять давні пута. З ніг народних здіти. Коли ж дасись живцем з руки На тяжке заслання, Віддасись на тяжкі муки Й безвісне конання. І умреш ти в самотині, Сам-один умреш ти, Позабутий на Вкраїні, Замучений до решти. І не знатиме громада, Що ти згинув марно, Тільки кати будуть раді, Що вбили безкарно. І про те злочинство враже Хіба по столітку Крадькома історик скаже Катам навзамітку. Не давайтеся ж у руки Катам України, Не давайтеся на муки, Бийтесь до загину!» |
1890 року, Катеринодар |
![]() |
Джерело: В.В.Стрілець |