| ВЧОРА |
|
Німий осінній день над полем Сіріє мертвим мовчанням, А ми похмуре небо молим, Шлемо надії сірим дням. А ми йдемо самі стернями В закутий сумом небосхил, Де небо в захваті нестями Припало до землі без сил. Далеко бідне око бачить — Там села, села між ярів... О Мати! Очі знов заплачуть З-під мукою зіпнутих брів. О Мати! Серце б’є, як птиця, До тебе зламаним крилом: Куди ж іти? І як молиться? Де той тропар? Де той псалом? |
| 6.1Х.1923 |