ДЕРЖАВА ЖОВТНЯ |
Гетьманським палацом засяв Осінній ліс крізь світлий спокій. Ця золота краса уся — Тобі, гетьмане синьоокий! Ввійди і освяти єдваб Булавним блиском із правиці, Мою весну сюди приваб — Осіннім сумом отруїться. 1 Вже жовтий жовтень гетьманує В останнім золоті життя. Ще високо в блакиті має Старої перемоги стяг. Стоїть, вдивляється, пильнує, Горить ще хмуробровий зір — Та сили тої вже не має, Що брала коштовний ясир. Хай біле пір’я гордо грає, Хай на киреї — злото слав — Він не мечем тепер керує, Лишень спокоєм мудрих слів. 2 Ти одягнув гаї й ліси В гетьманський кармазин і злото, І, поки не роздягне сльота, Вони пишаються в красі. Блищить останній маєстат Презацного спокою смерти: Під ним так солодко померти, Заплющить очі і уста. Пишайсь, слабий від давніх спек, Пануй, мій золотий гетьмане, Ясновельможний жовтню, пане, Тобі останній мій респект*. 3 По всіх ребеліях* гучних Яку весну тепер знайшов ти! Тобі крізь спокій запашний Чолом, ясновельможний жовтню. Стоїш, одітий злотом слав, В сліпучо-золотім зеніті, І сняться сни добра і зла, І солодко і сумно снить їх. Блакить і срібло сивизни В короні чорної чуприни Нагадують про шал весни, Про всі пролинулі хвилини... Ще сонцем сяє маєстат. Сльозами ж золото проржавить І вирве булаву держави Від тебе чорний листопад. |
1922 |