| * * * |
|
За мармурові мури мрій Землі не долітає гомін. Тут, на незнаємій горі, Вартують хмари нерухомі. Десь за сузір’ями віки Пливуть нестримною рікою, І Бог плете з планет вінки Непереможною рукою. Та близько вічність. Диха синь. В орбітах космосу-сонати... О, коли б міг цілком не знати Земної чорної краси! |
| 1922 |